Як розпізнати в собі перфекціоніста

Мова йде про надмірне бажання бути у всьому досконалим, ідеальним, першим і найкращим. Громадська думка схильна хвалити людину-перфекціоніста за його прагнення відповідати найвищим стандартам.
Чесно кажучи, саме таким людям ми завдячуємо виникненням нових, більш високих стандартів – краще, швидше, сильніше, як у девізі Олімпіади. І перфекціоніст, як правило, дійсно успішний, але цей успіх дістається ціною постійного нервового напруження, незадоволення і, в кінцевому підсумку, відсутність щастя в житті.
Особливо схильні такі люди до проблем у стосунках з іншими і поганого настрою. Можливо, перфекціонізм ще не перетворив ваше життя на хаос і не підкосив здоров’я. Але навіть маленькі епізоди цього руйнівного комплексу здатні відкинути вас назад на шляху до досконалості.
Найвідоміші ознаки того, що ви стаєте перфекціоністом:

• Ви завжди прагнули сподобатися;
• Ви знаєте, що страждаєте більше за інших, але вважаєте це ціною успіху;
• Критикувати інших – ваше звичне заняття;
• Все або нічого – ось ваш принцип;
• Вам важко відкритися перед іншою людиною;
• Маленькі невдачі дуже засмучують вас;
• Критика на вашу адресу ранить дуже боляче;
• Думки про незроблене турбують вас постійно;
• Ви відчуваєте полегшення або навіть таємно радієте чужій невдачі;
• Ви дуже сумуєте за шкільними роками;
• Ваші глибинні почуття – в основному сором і вина.

Виявивши у себе деякі пункти, задумайтеся, чи не заважають вони вам у повсякденному житті. Адже перфекціонізм не можна вважати здоровим прагненням до успіху або досконалості. Це спосіб думати і відчувати, що якщо б все було ідеально, то можна було б позбутися дискомфорту і, нарешті, почати жити – а життя тим часом проходить в болісному відчутті власної недосконалості.

Коріння перфекціонізму – в дитинстві

Звідки беруться перфекціоністи і педанти? Часто все починається ще в дитинстві, в шкільні роки, під тиском вчителів і батьків. І ті й інші заохочують прагнення отримати відмінну оцінку за урок або на іспиті, перемогти на змаганні, принести додому нагороду за перше місце. Якщо дитина справляється – молодець, якщо ні – невдаха.
Діти отримують спотворене уявлення про сенс життя і діяльність, щось на кшталт «Я чогось досягаю, отже, я існую», і перестають цікавитися чимось крім можливості справляти найкраще враження на інших.
Інша назва проблеми – «синдром відмінника», адже саме учні не з чуток знають, що означає бути перфекціоністом. На жаль, гонитва за вищим балом і престижними нагородами приводить до того, що у дитини розвивається комплекс меншовартості, і невпевненість у собі.
Такі діти думають: «А чи буду я комусь потрібен, якщо не доб’юся повного успіху?». Подібне ставлення до навчання і роботи, зрозуміло, будуть заохочувати викладачі внз і начальство, бо це зручний спосіб контролювати студента або працівника.
Психологи кажуть, що перфекціонізм – це палиця на два кінці, коли пекуче бажання досягти вершин майстерності у справі супроводжується таким же пекучим страхом невдачі. Оскільки абсолютно безглуздо боротися з цим явищем, намагаючись знизити планку в роботі, починати потрібно з викорінення страху зазнати поразки.

Як стають перфекціоністами

Іронія в тому, що прагнення до досконалості одночасно і допомагає на шляху до успіху, і стає найбільшою перешкодою. Щойно згаданий страх невдачі – не найкращий мотиватор, а іноді стає справжнім бичем людини, затягуючи його в згубну звичку зволікання.
Ось як людина потрапляє в пастку невпевненості:

• виникає відчуття, що треба якось особливо зібратися з думками і підготуватися, перш ніж приступити до звичайної задачі;
• після того, як робота розпочата, з’являється сильний дискомфорт (немає натхнення, недостатньо перевірені дані під рукою, незручний момент, неідеальні умови роботи…);
• будь-яка задача повинна бути виконана найкращим чином, а значить, буде потрібно багато сил для її вирішення – хочеться відпочити, зайнятися чимось зовсім іншим, освіжити голову, накопичити потенціал;
• коли терміни вже збігають, виникає страх, що за такий короткий проміжок вже не буде можливості виконати завдання якісно;
• невпевненість зростає в геометричній прогресії, «велика справа» не рухається з місця, натомість накриває справжня паніка – проект завалено.

Подумати тільки, якби на початковому етапі людина не вважала, що береться за щось особливе, справа честі, так сказати! Якщо б ми не хотіли ідеально виконати найпростішу роботу, зволікання ніколи б не опановувало нами. Але чому нам так важливо показати себе краще від інших?
Психологічні дослідження на цю тему показали, що в цьому випадку тенденція відкладати справи пов’язана з прагненням постійно отримувати схвалення оточення.
Як подолати потребі в схваленні? Відповідь проста – стати по-справжньому впевненою у собі людиною.
Один з головних секретів впевненості – це перестати ставити інших вище себе. Не ототожнюйте себе зі своїми діями – вдалими чи невдалими – і не шукайте похвали, не бійтеся осуду. Ваше існування не залежить від досягнень, а тим більше, від маніпуляцій інших людей начебто начальника, який бажає скористатися вашою слабкістю в своїх цілях.

Як перестати бути нещасним перфекціоністом

Щоб полегшити собі життя, доведеться попрацювати над деякими звичками і способом думок. В один день неможливо здійснити переворот у свідомості, але поступово ви помітите поліпшення, які потроху почнуть входити у ваше життя.
Як стають перфекціоністами? Коли критичний погляд на речі переважає, дуже важко повернутися у стан задоволеності життям. Задоволення від роботи або спілкування неможливо отримувати, якщо пред’являти до всього і всіх дуже суворі вимоги.
Тому спочатку попрацюйте над тим, щоб приймати світ таким, який він є: недосконалим, шорстким, неідеальним. Ловіть себе на спробах покритикувати близьких або нових знайомих. Спочатку стримуйтеся, щоб висловлювати критику вголос, потім ускладніть собі завдання і відпускайте критичні думки, як тільки вони приходять на розум.
Помітивши, що ви самі або хтось поруч допускає невелику помилку, дозвольте цьому статися (в розумних межах, звичайно). Ваша мета – зрозуміти, що неідеальні люди і неідеальні вчинки теж мають право на існування. Відзначайте ті справи, в яких ви можете діяти «досить добре», а не бездоганно. Ви виявите, що таких справ безліч!
Намагайтеся не болісно реагувати на критику, і не дозволяйте іншим вішати на вас почуття провини. Звикайте судити «за великим рахунком»: справу зроблено – чудово! Не чіпляйтеся самі і не дозволяйте іншим чіплятися до вас через дурниці. На вас нападає інший педант? Спокійного слова у відповідь зазвичай буває достатньо, а якщо він намагається насварити за дріб’язок – підіть в іншу кімнату.
Якщо вам буде цікаво, прочитайте кілька біографій відомих перфекціоністів, прослідкуйте їхній життєвий шлях і подумайте, чи готові ви платити таку ціну за успіх? Більш того, не хочеться нікого засмучувати, але які ваші шанси стати дійсно великою особистістю?
Чи не краще зосередитися на тому, що маєте і врахувати мудру приказку «де народився – там і пригодився»? Можливо, ви потрібні своїм близьким саме такою недосконалою, звичайною людиною.
Навчіться визначати достатній рівень для всього, чим займаєтеся, і чиніть опір бажанням підняти планку до захмарних висот. Більшість завдань повсякденного життя, розраховані саме на середній рівень якості виконання.
Полегшіть життя собі та іншим – майте більше виконаних, ніж бездоганних завдань, і все буде добре!